У 80-85 % хворих пієлонефрит є вторинним процесом і виникає внаслідок механічної чи динамічної обструкції сечових шляхів. Розвитку пієлонефриту сприяють природні фактори, спадкові імунодефіцитні стани, ферментопатії.

Діти з аномаліями сечових шляхів, особливо нирок, хворіють на пієлонефрит у 8-10 разів частіше, ніж здорові. У хлопчиків раннього віку важливу роль відіграє інфравезикальна обструкція, у дівчаток причиною розвитку пієлонефриту в 22-76 % випадків є міхурово-сечовідно-мисковий рефлюкс.

Організму дитини притаманна підвищена реактивність, гострий розвиток запального процесу. Це пов’язано також зі швидкою генералізацією бактеріальної інвазії. Настають гострі розлади функції печінки, органів кровообігу, надниркових залоз, органів травлення, водно-електролітного, білкового та інших видів обміну.

Клінічні прояви пієлонефриту об’єднують у 5 синдромів:

1. Синдром загальної інтоксикації (висока температура тіла, погане самопочуття, підвищена стомлюваність, кволість, поганий апетит, головний біль, запаморочення, підвищена пітливість, червоний дермографізм та ін.).

2. Шлунково-кишковий синдром (кишковий токсикоз, ексикоз, нудота, блювання, переміжний біль у животі, діарея, іноді запор).

3. Урологічний больовий синдром (спонтанний біль у поперековій і надлобковій ділянках, за ходом сечоводів, болісність у цих ділянках під час пальпації і перкусії).

4. Дизуричний синдром - часте й рясне сечовипускання (ніктурія, нетримання сечі тощо).

5. Сечовий синдром (зміна кольору сечі, її прозорості, поява осаду, домішок та ін.)

Діагностика грунтується на даних лабораторного, рентгенологічного, ультразвукового обстежень. Консервативна терапія ефективна лише в комплексі з хірургічним лікуванням, яке забезпечує відтік сечі.